Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Гриціва М.І., суддів:Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - ГУ МВС, МВС відповідно) про скасування наказів та поновлення на посаді,

в с т а н о в и л а:

У січні 2014 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом про скасування пункту 1 наказу начальника ГУ МВС від 23 листопада 2013 року № 2350 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників підрозділів Головного управління в частині накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - звільнення з органів внутрішніх справ» (далі - наказ № 2350), скасування наказу ГУ МВС від 13 грудня 2013 року № 486 о/с «По особовому складу» (далі - наказ № 486 о/с) в частині звільнення ОСОБА_1. з органів внутрішніх справи у запас за підпунктом «є» пункту 64 (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від

29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення), та про поновлення на займаній раніше посаді старшого оперативного уповноваженого сектору карного розшуку Галицького районного відділу Львівського міського управління ГУ МВС (далі - Галицький РВ ЛМУ ГУ МВС) з 16 грудня 2013 року.

Вважає звільнення необґрунтованим, передчасним, незаконним і таким, що проведено з порушенням унормованої процедури звільнення. Обставини про скоєння ним дорожньо-транспортної пригоди в стані алкогольного сп'яніння, які, як вважає заявник, в основному й стали підставами звільнення, на час прийняття оскаржуваних наказів за процедурою кримінального провадження не були розслідувані та за вироком суду не визнані як доведений і встановлений факт.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 14 квітня 2014 року відмовив у задоволенні позову.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 8 жовтня 2014 року скасував постанову суду першої інстанції та ухвалив нову - про часткове задоволення позову. Визнав протиправними і скасував накази № 2350 і № 486 о/с та поновив заявника в органах внутрішніх справ.

Суди встановили, що з жовтня 2013 року майор міліції ОСОБА_1. обіймав посаду старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Галицького РВ ЛМУ ГУ МВС.

Начальник ГУ МВС наказом від 22 листопада 2013 року № 2342 за обставинами дорожньо-транспортної пригоди, до настання якої був причетний ОСОБА_1., та у зв'язку із відкриттям кримінального провадження за цими обставинами призначив службове розслідування.

22 листопада 2013 року посадова особа, що провадила службове розслідування, запропонувала ОСОБА_1. надати письмові пояснення про обставини, що стали підставами для проведення службового розслідування, але позивач, посилаючись на статтю 63 Конституції України, відмовився їх надати.

Наступного дня начальник ГУ МВС затвердив висновок службового розслідування про те, що 21 листопада 2013 року приблизно о 21-й год. ОСОБА_1. керував автомобілем у стані алкогольного сп'яніння і зіткнувся з іншим автомобілем, у результаті чого троє пасажирів цього автомобіля отримали тілесні ушкодження. Після цього ОСОБА_1. залишив місце події, не надав допомоги потерпілим, не сприяв фіксації дорожньо-транспортної пригоди.

У висновку службового розслідування ці обставини були розцінені як грубе порушення Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_12_28/pravo1/T056500.html?pravo=1> (далі - Закон № 565-ХІІ), Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV (далі - Статут), наказів МВС від 16 березня 2007 року № 81 та 15 травня 2007 року № 157, яке згідно зі статтею 12 Статуту підпадає під рекомендацію накладення дисциплінарного стягнення у виді звільнення з органів внутрішніх справ. Наказом № 2350 на ОСОБА_1. було накладене це стягнення.

Понад те, відповідно до пункту 48 Положення була проведена атестація ОСОБА_1., за наслідками якої атестаційна комісія дійшла висновку, що заявник займаній посаді не відповідає і підлягає звільненню з органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни.

На підставі висновків атестації 5 грудня 2013 року начальник Галицького РВ ЛМУ ГУ МВС скерував начальнику ГУ МВС подання про звільнення ОСОБА_1. з органів внутрішніх справ.

13 грудня 2013 року начальник ГУ МВС видав наказ № 486 о/с.

Вищий адміністративного суд України ухвалою від 27 січня 2015 року скасував постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від

8 жовтня 2014 року та залишив в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2014 року.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що фактичні обставини дисциплінарного порушення встановлені з дотриманням унормованої процедури, дисциплінарне стягнення відповідач наклав в межах повноважень та у спосіб, що встановлені законом, та співмірно змісту і характеру вчиненого порушення.

У заяві про перегляд Верховним Судом України рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_1. стверджує про неоднакове застосування цим судом підпункту «є» пункту 64 Положення та Статуту у подібних правовідносинах.

Як на приклад неоднакового правозастосування посилається на рішення Вищого адміністративного суду України від 6 червня 2013 року (К-36811/10), 18 березня, 3 червня та 8 липня 2014 року (справи №№ К/9991/40274/11, К/9991/57875/12, К/800/3759/14 відповідно), у яких, на переконання заявника, цей суд за подібних правовідносин дійшов інших, протилежних за юридичним значенням, висновків.

В аспекті заявленого неоднакового правозастосування колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.

У справі, що розглядається, підставами для застосування норм права, правильність якого оспорюється, стали зазначені вище фактичні обставини. Ці обставини вирізняються за певними ознаками, з огляду на які можна безвідносно до інших проваджень визначити зміст і характер порушення та застосувати за його вчинення відповідний вид дисциплінарного стягнення. У цій справі йдеться, зокрема, про керування автомобілем у стані алкогольного сп'яніння саме працівником правоохоронного органу, причетність останнього в такому стані до дорожньо-транспортної пригоди, залишення ним місця події без надання допомоги кільком потерпілим, яким були заподіяні тілесні ушкодження від зіткнення автомобіля, в якому вони перебували, з автомобілем заявника.

У судових рішеннях, наданих для порівняння, суд касаційної інстанції дійшов висновків про таке.

У постанові від 8 липня 2014 року (справа № К/800/3759/14) Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що працівник правоохоронного органу, щодо якого провадиться розслідування злочину, передбаченого частиною четвертою статті 368 Кримінального кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_04_27/pravo1/T052747.html?pravo=1>, до закінчення розслідування і постановлення обвинувального вироку про його винуватість у цьому злочині вважається невинуватим й доти до нього не можуть застосуватися будь-які заходи примусу, зокрема й накладатися стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 6 червня 2013 року (справа № К-36811/10), також наданій на підтвердження неоднакового правозастосування, цей суд дійшов висновку, що дисциплінарне стягнення було накладено з порушенням процедури та без урахування обставин, що мають значення для визначення міри відповідальності. Так, усупереч статті 14 Статуту позивач не був ознайомлений під підпис із наказом про звільнення, не було надано значення таким відомостям про особу, яка притягалася до відповідальності, як позитивна характеристика, наявність неодноразово оголошених раніше подяк за сумлінну службу.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 3 червня 2014 року (справа № К/9991/57875/12) йдеться про те, що висновки про порушення працівником міліції Правил дорожнього руху та ігнорування вимог наказів МВС щодо дотримання транспортної дисципліни ґрунтувалися на самому факті дорожньо-транспортної пригоди без урахування обставин про недоведеність винуватості працівника міліції в її настанні.

Ухвала Вищого адміністративного суду України від 18 березня 2014 року (справа № К/9991/40274/11) не може братися до уваги, оскільки у зазначеній справі суд касаційної інстанції не ухвалив остаточного рішення, а з огляду на неповноту встановлених фактичних обставин справи скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аналіз правозастосування у наведених рішеннях дає підстави вважати, що в них ідеться про застосування одних і тих самих норм матеріального права, що регулюють питання звільнення з органів внутрішніх справ у разі вчинення дисциплінарного проступку, яке ґрунтується на різних за змістом і характером фактичних обставинах справи. Зазначене унеможливлює висновок про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

З огляду на те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, в задоволенні заяви

ОСОБА_1. слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців

Судді О.А. Коротких О.В. Кривенда

В.В. Кривенко В.Л. Маринченко

П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко

І.Л. Самсін О.О. Терлецький